Блог Экстримала

Кагда єдішь на Кавказ - солнце свєтіт прямо в глаз!

Вазвращаєшса в Європу… солнце свєтіт снова в глаз!!! (кавказька мудрість)

Чим далі в гори - тим краще розумієш, що кльовою кожну поїздку роблять люди, з якими катаєш. Таких людей назбиралось більше трьох дестяків. Чомусь щастить мені на справжніх бордерів і справжніх лижників, які цінують паудер, здоровий дух, свободу і совість! )))

Мене на поїздку завербував mr_mozg (Міша Темпер) iз дружнього нам порталу . Йому б пам’ятник зараз поставити прижиттєвий, шоб піонери фрірайду знали, на кого орієнтуватись і за ким їздити між тріщинами Ельбрусу та околиць. Вербовщик він ще той - вистачило 5 хвилин розмови, щоб я кинув все - сiм’ю, роботу, гроші - і рванув на тиждень на Кавказ. Мріяв про нього ще студентом, тобто виношував всі ці прагнення добрих 10 років.

Вчасно кинутий клич зіграв злий жарт з провідницею 5-го вагону "Київ-Кисловодськ": скромна жіночка несподівано отримала 27 пАдонків в одному шаленому боєкомплекті. Спочатку ми вдало шифрувались під туристів і приспали її бдітєльность. Потім хтось із вокзальних бариг намагався нашій провідниці принести горілочки на продаж, на що вона авторитетно заявила: "Нашо воно мені, в них тут он свого навалом!" Так і було - коньячно-горілчані напої приємно гріли кров, потихеньку почались двіжі. Кардинальні зміни настали, коли прибуло підкріплення. Спочатку в проймах дверей почали маячити гуцульські рейнджори Eff з дружиною та Ромкою. Потім підтягнувся Ратмір і Тероріст. Це означало, що ритм поїздки перетікає в blues.

Весь наступний день ми провели в задушливому вагоні. Вчасно спрацювала сноубордична кмітливість - легким поворотом своєї викрутки я відкрив одне з вікон.

Дорогою було пару приколів: певні трабли виникли в проходженні митного контролю у Метра (він вирішив показати клятим москалям, що таке справжній прродній газ!!!). Потім, за скручування шлангів з вогнегасника, нас намагались зсадити на станції Кавказская (РФ). Це була галіма ізмєна, за яку провідницю потім суворо вичитав нач-потяга. Не пощастило тільки Комару - потрапив під мєнтовську роздачу за неправильне сидіння в купе. Цим нічні пригоди не закінчилаись.

Ми висипались з вагона о третій ночі і потопали до справжнього кавказького "Ікаруса". Годину-півтори його вусатий ваділа намагався запустити генератор. Я все придивлявся, де ж він ховає мавпочку - незмінний атрибут кавказців. Техніка виявилась непереможною і о 6 чи 6.30 ранку ми виїхали з Мінвод з вимкненими фарами в напрямку Терскола.

Дорога в Кабардино-Балкарію проходить космічними місцями: над нами наисали неймовірних форм скелі, зовні схожі на дитячіконструктори чи риб’ячу луску. поселень, будинків - майже немає. Тільки Ельбрус на горизонті і завали каміння на узбіччях. І ще - дерева. вони абсолютно інакші, не схожі на наші, низькі, кострубаті, без плавних ліній - суцільні головоломки з гілок і стовбурів.

Пансіонат "Вольфрам", де ми жили - дуже зручне місце. Всього 15 хвилин пішки від Чегетської галявини і 10 хв машиною від Ельбруса. Таку красу ми щоранку і щовечора бачили з нашого балкону:

Кожного ранку і щовечора над всією ціює красою лунали співи муедзина. Але в перший день ми цього не помітили - шибко больно хотілось катаццо. Купивши скіпас за півціни (250 рублів) - рванули на гірку.

На фото - щаслива Ія. Людина перший сезон на дошці, а рисачила так, що лижники падали знетямлені! ))) Позаду - Лєнка, подруга Лекса, яка в перший день захотіла побути лижницею, зате потім повністю зраджувала своєму бой-френду з бордом! )))

Чегет потеплішав, було багато прогалин, але їх можна було успішно проходити через великі сніжні галявини. Низ Чегета (південні схили) був розкатаний як Тростян і більше нагадував море під час легкого шторму. Інколи доводилось по-справжньому сьорфити між цими магулами. На центральному викаті ліниві бордери збудували невеликий і стрьомний кікер.

Бажання кататись перемогло всіх, крім Лекса - єдиного, хто зумів сумістити приємне з загальнокорисним:

Правда, деколи і він попадав в об’єктив власної камери. Чувак просто монстр - маючи пару болтів в п’ятці, він все одно дропав зі скель як молодий сайгак.

Сніг виглядав як кашка, тому перші спуски Принесли мало задоволення. Крім того, мене постійно не залишало відчуття, що я на Драгобраті і в Пилипці одночасно. Якби не такі живописні краєвиди, а також довжина трас та кріселки - було б враження, що я нікуди не їхав.

Наступний день - дощик в Терсколі і сніжок на Азау. Перший вагончик, який нам потрапив під попу був без вікна, завдяки чому двлось зробити цю фоточку (викат траси з Ельбруса):

Ратміра, Андрій-гору та Влада я нещадно "розстріляв" зі свого мильного "фоторужжа" - як не як, перший підйом:

Ельбрус - краса і простір.

Траса на схилі Ельбрусу, яка виходить в длоину Азау - це гігантський Протас. Плюс півгодинні черги, але є де розвернути дупу і розігнатись. Все ж, після двох-трьох спусків стає нецікаво. Схил швидко розкатують до горбів, тому навіть при спробах їхати біля загорожі кайфу отримуєш мало. Зате якщо вдало заземлитись, можна завтикати на водоспад:

На цій фоті він слабо читається, але вони, водоспади, там всі таки - течуть між скелями і зникають десь під снігом. Потім це місце наробить шурхоту - трохи нижче Крилов зрізав лавину, про яку я вже писав.

Після кількох пробних спусків я, Ратмір, Eff, Roma i mr_mozg зробили пробний спуск "через 13 опору". Остання "черга" (Гарабаши) на Ельбрусі того дня не працювала і це був наш перший "розминочний" бек-кантрі спуск. Враження - просто офігезні. Дуже різноманітний маршрут, ти живописно райдиш між скелями, над проваллями і ще якимись невідомими штуками, а довкола - сніг, сніг, сніг!..

Черги були нічогенькі так, снігопад сильнішав. Ми ще раз піднялись на "Мир" (кінець другої черги "канатки"

, де успішно забурились на екстремальний колибінг:

Кафешка достойна, з великим вогнищем по центру, над яким висить мідна витяжка, схожа на руру грамофона. Через недосконалість фоткі і нестачу освітлення, перефотографовувати цю чудо-кав’ярню я не захотів, але… як вона виглядає, можна побачити посередництвом лижниці-майстрині:

Вона писала свої сюжети всюди - в кафе, на схилах Чегету… На реглані можна прочитати назву комуни krutizna.ru - справді крутизна! В якості підставки під полотно художниця використовує лижну палицю.

Джа безумовно віддячить їм за таку шану. Зігріті його ласкою, ми пили чайок зі славетного термоса Дімки Terarizt’а. Чувак в цьому священному місці просто світився:

Попутно ми розвіншували міф про злісних бендерівських відморозків, що живуть виключно на Зх. Україні і мають меккою Львів - про них боязко розповіли двійко москвичів, що сиділи за спиною Дімки. Я їх запросив на Драг і в Буковель, щоб не забивали собі дурним голови.

Мало не забув. Біля підніжжя Ельбруса є збудована в часи СРСР українська обсерваторія. Не знаю, що там зараз - мабуть українцями і не пахне, але сам факт потішив:

Тільки но ми залипли в кафе на "Мирі", канатку вимкнули через негоду. Відповідно, щойно вітер та сніг вгамувались, ми ломанулись вниз по свіжонатрушеному паудеру. Радості не було меж - їдеш кілометр за кілометром, а під ногами він, ПУХЛЯЧОКС!

Власне, це був крайній спуск дня другого, задоволені і щасливі ми погнали розслабляти кінцівки і горлянку. Того ж вечора домовились залипнути в кав’яні "Когутай". Ми довго до неї йшли, а коли вже впали і почали робити замовлення, виявилось, що вся бригада висить в сусідній, назва якій "Семерка". Так називається один із льодовиків на Чегеті. Наші з ходу охрестили її "Смерекою". Ми також кинули туди кістки, але побачивши банду неголених гуцулів, звалили в ще краще місце - "Фаира", яке одразу переіменували у "фрірайд". Уявіть: затишна атмосферка, відео "Powder" на плазмі, пиво "Терек", спокій, затишок. Ми там пересиділи фанатів "Смереки" на добру годину!!! ) Далі - по нірках і спати.

Третій день нас знову застав на Ельбрусі. Най-най-най-масніший катальний день. Визирнуло сонце, відкрили третю чергу до Гарабаши (висота 3800 м), скелі, поля неораного снігу!.. Ляпота!!!

Піднімаючись на Гарабаши, компноував дошко-натюрморти. Цей ковзняк ще не знав, що сьогодні йому розпанають носа по саму серцевину…

Третій день - найщасливіший і натрагічніший, найкомічніший і теде.

Як не як - 1 квітня на календарі, від нього не відмахнешся.

Ми вирішили розімнути кості на третій черзі Ельбруса - кріселка справно возила нас до Гарабаши. Відважний Metr кликав знову катнути за 13 опору, але перед очима маячила кріселка і тонни пухлячка + мінімум черг, а шлях вниз крім такого ж пухлячка обіцяв ще й монотонні черги на канатках. Досадно, абидна, да ладна - Metr зник за скелями (про що потім жалкував - не було йому гідної компанії більше, не-бу-ло

). А ми знову зустріли Темпера сотоваріщі і почалапали вгору від кріселки, метрів на 50 вище (над рівнем моря) і десь за 400 (по гіпотенузі) - від основних місць катання.

Недовго порадившись, намітили маршрут:

А далі влаштували невеличку фотосесію - часу було вдосталь, тріщини маячили десь на безпечній відстані:

Темпер - офігенно технічний райдер, справжній про-, дарма що на лижах!

Eff та Ромко - два падонка, які давали джазу всім. Гуцули, шо з них візьмеш..! Хто не знає - гуцули, то такі ж українці як і всі, тіко дикі.

Мені тоже вдалось разочок світанути попою для камер-мена, шоб не думали, що я не вмію літати.

Саме на цьому спуску я майтерно поставив першу пробоїну. А як інакше? Маршрут прокладають лижники. І там де проскакують дві 78 мм-ва "байдарки", наші 250 мм-і "човни" обов’язково черкають днищем корали. Пропоров акуратно саме ту буквочку, що була на бордо-панорамі.

Але це все приказка була, казка почалась потім. Висячи в канатці, я сповідався перед Eff’ом, що в мене напрочуд м’яко порйшла акліматизація - жодної хекавки чи дискомфорту. На 3900, поки цей драконоголовий точив чоколяду, я повністю поміняв свої враження про висотний райдінг!

Кисню бракувало при любому способі дихання - незалежно від того, дихав я низом, верхом чи боком живота, наситити легені повітрям не виходило ніяк. А от справляти життєві потреби - без проблем. Поки Влад пісяв, всі встидливо відвертались:

Кажуть ми піднялись на 4000 м. Далі вже було не до фоток. Пливеш собі по льодовику, шкіпер-Темпер прокладає маршрут між скелями та тріщинами… Якщо чесно тримати дистанцію (що мало хто робив) і йти більш-менш одним слідом, небезпека втрапити в халепу мінімальна. Але не всіх дурних війна забрала - Ромко з Eff’ом, акі браві гренадири, шукали свій шлях у паудері, за що мало не поплатились. Один з чуваків налетів на тріщину, благо - йшов на хороших ходах і тому пролетів її, обробившись легким переляком ( (С) Microsoft Word).

На маршруті сталась ще одна аварія - я зіштовхнув Влада (той що пісяв на горі) з хорошого надува. Сталось це банально - він гуфі, я регуляр, їхали спиною один до одного. Я не витримав безпечну дистанцію + погана видимість, плюс положення на схилі "спина до спини"… Коротше, я встиг його помітити і вдарити по гальмах, але легенький "тюк" кантами і рюкзаками відбувся. Цього вистачило, щоб Влад злетів з траси. Потім він ще довго вибирався з тієї ями (почався негативний малюнок рельєфу, тобто треба було розганятись саме за надувом і валити на швидкості під гірку). Ще довше він ганявся за мною з сокирою, ножем і канчуком по готелю. Якби Влад не був добряком і балагуром - не писав би вже я цих рядків. ))) Відкупився від нього коктебельським чайком.

Власне, спуск був крайнім, а внизу, на азау, ми дізнались про

…

Що ж робити вечорами у Терсколі?

Можна вивчати особилвості кавказького життя (є за чим спостерігати: жінки майже непомітні, у чоловіків широкі жести, особилва мова привітань, свої правила поведінки на дорогах - молодший завжди пропускає старшого, навіть якщо потрібно навпаки). Можна швендяти кафешками, смакуючи вина. А ми от шпілили в тенісок під запашний кальян:

Четвертий день повернув нам Чегецькі схили під ноги. Як казала Apsara, "там стільки смачненьких місць ще залишилось - возитись не перевозитись!" Вони із Zarifan’ом взяли мене та Лекса до своєї компашки.

Минула лекція про лавини зробила наші очі круглішими, а вузький отвір на попі - ще вужчим. Тому ми без зайвої бравади Катались краєчком "Півночі" - до метеощита, а потім у славнозвісний "Долар" - кулуар, найближчий до чегетської кріселки. Ним за пару днів до нас прогуркотіла середніх масштабів лавина, що поховала під собою невеличкий гай.

Якщо хтось ухмильнувся, типу - о, сцить, баба, а все одно лізе на лавинний схил, - іменем афтарітєтних лавинщикам відповідаю: "Не партесь!" Комаров вдовбив в наші голови нове модне слово "палеолавинний" схил. Тобто той, яким лавина вже зійшла. Кататись по цій місцині можна з відкритим забралом і заплющеними очима.

Під час наступного підйому зустрілись з Ратміром - правильним лижником.

Нова пропозиція - а давайте погнали на "Південь". Дали, погнали! ) Розсікаючи легку порошу, я відчував ейфорію. Це - клондайк, це - дикий південь Чегету!!!

А от внизу довелось ще раз посерфити між магулами. Дуже позитивна практика. Спустившись в долину Чегет, впали у "Фрірайді" пити чайок з обліпихи. Там надибали практичну групу Комарова - вони йшли на лавинне пілотування схилів. Кількість менів у групі була обмеженою, тому потрапити могли не всі. Тільки ті, хто вже вдосталь накатався Кавказом і потребував суттєвого підвищення кваліфікаційого рівня безпеки.

Ну а нам залишався весь Чегет! А саночникам і бАбсліїстам там не місце:

Зробивши ще парочку спусків, ми знайшли собі пастора для заїзду в "2-й конус" - ще один цікавий кулуар в Північному цирку Чегета. Чесно кажучи, коли я вперше розглядав ці місця на мапі, не вірив, що зможу там кататись - суцільні стрімчаки і лавинні кулуари. Як виявилось, не такий страшний Чегет, як його малюють картографи. З надійними людьми і з дотриманням правил безпеки нам все під силу!

Кльові дропи, з яких вистрибуєш на оази незайманого снігу, відсутність тріщин - ну що ще потрібно для повних штанів щастя?!! "Я сюди ще раз повернусь, просто мушу!.." - мав сказати собі я в ті хвилини. Не сказав, але нутром відчував саме це.

Внизу "Конуса" - велетенський викат, куди збігаються всі місцеві лавини. Вражаюче видовище. Справжнє снігово-льодове море. Сонце перетворює на "зибучі сніги", в яких мені з Лексом довелось того дня проповзати добру годину.

Наші друзі марно намагались викликати мене чи Лекса по рації - акумулятор сів і попискував. По пояс в снігу, комбінуючи греблю на сноубордах із якимось різновидом сноу-самокатінгу, ми ледве-ледве вигребли на тверде. А там раптово натрапили на прикольний шишко-збірник, поруч з яким я зліпив кавказьку Бабу Юлю.

Про крайній, 5-й день.

Пиво "Терек" - місцеве золото. Коштує 4-5 грн. на наші гроші. Його можна пити скільки завгодно - смачне, ситне і не п’янить надмірно. Виходить теж прекрасно )))

Прокинувшись, ми помчали до Ратміра - за ці дні склалась хороша традиція забігати до нього на ранковий чайок чи айранчик. Айран в Терсколі цілком відрізняється від того, що продається в Києві. Приблизно так, як мінералка від чистої джерельної або криничної води.

Традиційне місце збору - біля "лижесховища".

Інтересна ничка, з дуже прикольними поличками для бордів. Там же ж працював сервісний центр з місцевим докою Ібрагімом - поважна і шанована людина, скажу я вам! )))

Погодка була інтересна - сонячно і вітряно водночас. Ледве доїхавши першу чергу на Чегеті, я і Лекс заникались в кафешку, щоб поїсти і перевдягтись.

Я вперше за 5 днів катання на Кавказі одяг фліс. Бо витримати 15-20 хвилин на колючому вітрі, сидячи в кріселці - справжня тортура. За ніч вітром нагнало свіжого пухкого паудеру, але покрив був мізерним і знайти на Півдні нормальні місця було вкрай складно. Розораний сніг замерз і катання по бетону харило. Тому ми швидко спустились разом до другої черги і порвенулись кріселкою назад - робити гламурні фото.

Основна банда райдерів зібралась на Гранде, без нас. Тому, не шукаючи пригод на свої дупи, вирішили піднятись протоптаною стежкою трохи вище, щоб нарізати собі на сніданок пуху і видовищ. Лекс жорстко моржував - він забув в номері фліс і балаклаву. Але тримався героєм і почав нову фотосесію.

Вадік. Дропаючи зі скелі розбив кріплення маски.

Сашко Крилов. Спустив лавину і став героєм Приельбрусся.

Grabli. Фрірайдьор-початківець. Нічого хорошого про себе сказати не можу )))

Дыректар. Теж чудово дропає.

Ми ще трохи повтикали на видатні місцини - і понеслась!

Не довго міркуючи, ми знову вибрали вчорашній маршрут - через "Конус". Остаточне рішення приймали колективно. На перший погляд вчорашній рельєф сильно змінився і ми довго дуплили, згадуючи, як правильно вирулити. Я пропонував ткнутись в "Мрію сноубордиста", але Вадік згадав вчорашній цікавий дропчик, з якого він пірнав у пухляк.

На розвідку вислали Лекса, як ходячу оптичну студію. І він не помилився, дропчик був знайдений і "обстріляний" з фото-гаубиці. Спочатку бічним ракурсом.

А потім - з-під скелі, що вплинуло трохи на якісь фоток.

Вадік + Дыректар.

Вадік.

Хмари-гриби.

Доїхавши, власне, до самого конуса, трохи припухли. Там де вчора лежав ще який-не-який сніжок, все було здерто. "Круто, блін!" - подумалось, бо схил справді був крутий. Вадік пішов першим і далі знизу керував спуском всіх інших. Я одразу оцінив всі переваги "зішкрябування", тому мирно сповз в лісочок зліва від цієї бобслейної траси. По краях росли карликові берізки, які тримали потрібний сніжок. В цей час я почув гуркіт. Лавина?.. Але звідки!? Якщо це полізла якась верхня дошка, нам всім кирдик!!!

Озирнувся я миттєво. І побачив велике і коричниве сноубордичне ядро. На неймовірній швидкості воно пролетіло повз мене і зникло дсь внизу. Це був не коричневий сніг з-під сноубордиста. Це був Богдан - великий бородитий бордюк з Вадікової компашки. Тупі канти його Ride не витримали спокуси відпочити. І розслаблялись, поки райдер летітив льодовим схилом точнісінько на камінь. Все сталось за лічені 5-7 секунд.

Богдан летів без звичних для таких ситуацій матюків. Він вже змирився зі своєю долею. З тим, що розідрав до крові ліву руку (рукав закотився). З тим, що спуститься найшвидше. Він добре бачив камінь на своєму маршруті. М’язи на його попі вчасно скоротились і дали команду іншим тілесним волокнам, сухожиллям, кісточкам - СКОРОЧУЄМОСЬ!!! Богдан кантанувся, його підкинуло і він успішно перелетів перешкоду.

"Живий!" - почули ми від Вадіка, коли все стихло. Далі спустився я, за мною - Дыректар і Лекс. А от Key застряг надовго. Він знав про свої канти достатньо, щоб не ризикувати. Вони були трошкии гостріші від наших шоломів. Тому Key взагалі не рухався з місця. Десь вище мовчки проклинав його Сашка Крилов, який замикав процесію, але без Key’а спускатись не міг.

Врешті-решт спустились. Викат конуса виглядає ось так.

Зверніть увагу, якими маленькими виглядають сноубордисти на фоні цієї краси. І вся вона - суцільний палео-лавинний схил. Великі кучугури, рови, брили снігу. Їдеш по такому і розумієш, що опинитись під ним не хочеться - тут і екскаватором не відкопають!

Ми всі зібрались йти, але завтикали. На "Мрій сноубордиста" помітили лижника. Він зішкрябувався ще обережніше, ніж Key.

Зазвичай так тільки піднімаються. Думали почекати його, щоб усе було гаразд. Бо всяке буває. Хоча картинка доволі комічна - 6-ро бордерів дивляться, як "шребеться" лижник. Ставок ми не робили )))

Коли на верхівці "Мрії" замаячило ще кілька фігур, ми попустились. Але коли їхали назад на галявину "Чегет", почули в рацію: "Підберіть в кущах лижу!" Я думав, це прикол. Виявилось, що ні: долю Богдана розділив Metr. Він вирішив закласти пару дуг, забивши болт на "бобслей". І поплатився - лижа відщепилась і чувак просвистів від гори до низу, як болід. Також постраждала ліва рука.

Крайній спуск того дня робили через "Долар". Ноги віднімались, їхати на задньому канті не було сил взагалі. А коли доповз я до "серф-траси" (а вони при такій погоді на кожному викаті) - просто відпрацьовував вправу "пір’їнка", бо ну його в баню! ) Крайня фотка - Крилов і Дыректар махають мені на прощання. Їм класно - вони залипають ще на 4 дні.

Ну а в нас була ще заключна вечірка (ацкій оджиГ), тари-бари-растабари, перегляд фоток і відсипон.

Коли я заскочив в бар купити водички в дорогу, мене одразу перепитала барменка - "А вам скільки "Терека"? Виявляється, наша бригада викупила пиво ще на початку робочого дня бару! Набрали сувенірів - і в Мінводи.

Отаборились на вокзалі дуже стильно - цигани признали за своїх.

Гроші просили, але гривні не брали. Всі були задоволені, хоча в душі кожен вив і кричав: "Заберіть мене назад!"

Metr. Грізний і могучий. Розказує неймовірні історії!

Андрій-Гора. Натуральний гороподібний чєл, добряк і компанієць.

Бодя. Пролітає "Конус" за 4,7 с.

Комар. Власник запашного кальяну.

Балкарська жінка. Строго перевіряє скіпаси і контролює двіж. Нехарактерне явище, бо всі бугельники - мужики.

Кавказ. Сонце світить пряма в глаз.

І ще кілька штрихів, про які варто згадати.

Балкарці - дуже душевні і гостинні. І головне - прості. Показовою була історія зі стрепою. Я загубив передню кеп-стрепу. Кріпильний болтик розгойдався і випав саме тоді, коли я приїхав щасливий вниз, зняв борд і пішов на кріселку. Пропажу виявив лиш піднівшись на верх. Кататись без передньої стрепи на задньому кріпленні можна, але не зовсім кайфово. Тому початок наступнгог дня присвятив пошукам заміни.

Знайшов лише в одному прокаті. Молодий кавказець витрусив переді мною мішок з базами, стрепами, кліпсами - шукай собі. Всі передні стрепи були або обірвані, або із закльопаними кліпсами, стан яких нагадував розтрощені горіхи. Тому взяв собі верхню стрепу (майже кеп) і алюмінієву кліпсу до неї. І продуплив - зубчатий ремінець верхньої і нижньої стреп різні по товщині, а тому несумісні з різнокаліберними кліпсами.

Мій прокатчик кудись звалив і будку закрив. Я двічі приходив за обміном, але безрезультатно. Врятувало те, що ключ він залишив жінці продавцю, яка торгувала поруч. Вона після коротких вагань відкрила мені вагончик і залишила наодинці з усім барахлом. Я усішно знайшов собі на заміну ще 2 запасних кліпси, ремінець потрібної ширини і болтики.

Закінчити ремонт на горі заважала одна дрібниця. Ремінці бувать з дірками під болт, і з потовщеннями, щоб вставляти в базу. Тому докатував я з напіврозстбнутою стрепою. Всю справу завершив майстер з "Вольфраму" Ібрагім, який підібрав мені порібної тощини фіговинку, вставив в ремінець - і готово!

Ще на Чегеті дуже живописні назви кулуарів : "Сльоза комсомолки", "Гжелка", "Мрія сноубордиста", "ВВП" (саме те, що ви подумали), "Калюжа бадьорості", "Брязкальце" ("Погремушка" в оригіналі. Славетна тим, що на ній сходять невелички за обсягом, але дуже гучні лавини)… )))

Що 100% згодиться і без чого поїздка буде менш зручною: 1. Запасні витратні матеріали (стрепи, болти, кліпси, шнурівки до ботів, Р-тексова паличка, парафін);

2. Кип’ятильник і легкий посуд (чайок вранці каша з сухофруктами нікому не завадить);

3. Крем для загару (чим більші показники сонцезахисту - тим краще);

4. Балаклава або бандана (я катався в бандані - повний захист обличчя + стильно виглядає. Але при холодному вітрі без балаклави там гаплик!);

5. Лавинна лопатка, захист голови, спини, рук (на щастя, не згодилась);

6. Зручний фрірайдовий рюкзак з жорсткою спинкою (захищає не лише спину, але і корпус від вітру в моменти, коли їдеш на кріселці. Створюємінімальні незручності, але вони нівелюються безпекою);

7. Хороша компанія друзів, без якої там буде нудно і стрьомно.

Кошторис поїздки: сумарно я витратив 580 у.о.

Трансфер туди і назад (поїзд + автобус) - 210 у.о.

Проживання - 650 р доба (без харчування). Один раз поїсти в їдальні - 130 р. Тобто сніданок+ вечеря + проживання = 910 р, тобто 170 грн на наші гроші.

Катання - денний скіпас на всі черги Чегета/Ельбруса - 500 р. (100 грн.)

Ратрак - 400 р.

Гід - 400 р.

Лекція - 400 р.

"Терек" - 23-25 р. в Терсколі і 40-50 р. на гірці.

Хічіни - 40 р.

Все решту - на ваш розсуд. І пам’ятайте - Кавказ вартий того, щоб там побувати! )))

Автор: